ОГОЛОШЕННЯ ЩОДО ЄПИСКОПА ЧІКАГО

ОГОЛОШЕННЯ ЩОДО ЄПИСКОПА ЧІКАГО

                Єрархи, духовенство, монашество та вірні Української Католицької Церкви в США радіють з приводу доброї новини від Святішого Отця Франциска про призначення Преосвященного Венедикта (Валерія) Алексійчука, МСУ, єпископом Української Католицької Єпархії святого Миколая в Чікаго.  Єпископ Алексійчук до цього часу служив єпископом-помічником Львівської Архиєпархії, Україна.  Він стане 5-м єпископом Єпархії св. Миколая і наступником Преосвященного Ричарда Семінака, Єпископа народженого в США, який 13 років служив в Єпархії св. Миколая аж до своєї смерті від хвороби в серпні 2016 р. До Єпархії святого Миколая входять більшість центральних і західних штатів США, включаючи Гаваї та Аляску.

                Преосвященний Венедикт Алексійчук, МСУ, народився в Україні 16 січня 1968 р. і є Монахом Студійського Уставу.  Двадцять п’ять років тому у Львові, Україна, він був рукоположений на священика, а 5 вересня 2010 р – на Єпископа. У найближчі місяці  Єпископ Венедикт Алексійчук буде поставлений  Єпископом Єпархії св. Миколая.  Подякуймо молитовно Богові й просімо у Всевишнього благословення для нового старшого пастиря Єпархії св. Миколая.  Молімося за єпископа Венедикта, який з радістю вирушив у цю нову мандрівку під покровом і проводом Матері Божої.

+Високопреосвященний Стефан Сорока

Митрополит Української Католицької Церкви у США

Архиєпископ Філадельфійський для Укpаїнців

20 квітня 2017 р.

РОЗДУМИ МИТРОПОЛИТА СТЕФАНА НА ВЕРБНУ НЕДІЛЮ

Глухота й сліпота є страшними людськими трагедіями, але глухота і сліпота духовна є ще більшою трагедією. На Вербну неділю Єрусалим був сліпий і глухий. Його люди не розпізнали справжньої місії Ісуса.  Більшість у натовпі очікували революціонера і завойовника, який здійснить їхні сподівання і поможе реалізувати націоналістичні надії.  Їхні душі були  незворушні.  Через кілька днів натовп людей змінить свої наміри і буде вимагати розіп’яття Ісуса.  Учні розбіжаться й сховаються.  Петро тричі відречеться від Ісуса.  Уявіть собі, яка самотність оволоділа Ісусом.

У кожного в житті виникають моменти Вербної неділі.  Наш Господь навідується до кожної душі.  Є моменти, коли ми відчуваємо близькість з Богом.  Ми відчуваємо як Він торкається нашого життя.  Ми можемо чути Його.  На жаль є також моменти, коли ми  сліпі й глухі на Божі відвідини.  Ми нечутливі до Його наближення.  Це втрачені можливості, особисті трагедії. Ми стаємо замкненими, перейнятими щоденними турботами, не рішаємося заризикувати собою і відповісти на присутність Ісуса Христа і Його запрошуючу любов.

На Квітну неділю ми отримуємо благословенні вербові гілки, як символ нашої відданості Христові. Пам’ятайте, що перший крок був зроблений Ісусом назустріч вам і мені Його досконалою любов’ю й жертвою на хресті.  Нехай ваша відданість виражається в ваших словах і діях в житті, якими ви проголошуєте: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»  Дозвольте вашій любові до Ісуса Христа щедро проявлятися в вашому відданому поклонінню в вашій  парафіяльній родині в Його Церкві.  Нехай ваша жива віра поможе іншим прозріти і почути, коли Господь і Спаситель Ісус Христос навідається до них у щоденному житті.  Самі живіть миром Ісуса Христа і діліться ним з іншими, які потребують чути обіцянку Христа про безконечну радість та мир в Ньому для всіх, хто вірить і йде Його дорогою!  Оберіть життя великодньої людини!

РОЗДУМИ МИТРОПОЛИТА СТЕФАНА НА П’ЯТУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

У наших роздумуваннях на Великий піст ми замислюємося про гріховність тих, які живуть з відчуттям зверхності.  Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає про двох апостолів, які в голос просили в Ісуса права сидіти по одну зі сторін від Нього, коли Він прийде у своїй славі.  Це викликало почуття обурення серед інших десяти апостолів.  Чи це не є правдою життя – нашого життя, коли ми докладаємо зусиль, щоб досягти вищості, і таким чином мати більше прав на привілейоване життя, ніж інші?  Це стається поміж усіма нами, поміж людьми різного віку, етнічних груп і рас, людьми різного рівня освіти, поміж єрархами, духовенством, вірними тощо.  Це породжує незгоди, заздрість, брутальність серед на  Ісус закликав своїх Апостолів до зміни мислення, до нового погляду на життя.  Для них було важко зрозуміти, що велич означає – стати слугою іншим. Як і апостоли, ми не спішимо сприйняти Ісусове бачення радості й миру, повільно приймаємо правду, яка зробить нас вільними.  Чи можемо ми стиснути руку Ісуса і збагнути Його обіцянку, що ми ніколи  не перебуватимемо  в темряві, якщо підемо за Ним?  Ісус навчав, що “хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх” (Мк. 10,   Наш Святіший Отець нещодавно пригадав нам, щоб ми не були лицемірами у святкуванні нашої віри.  Складаючи плани Великодніх святкувань, заплануйте пройти весь шлях з Ісусом Христом:  через участь у Вечірніх богослуженнях  та викладенні Святої Плащаниці в Страсну П’ятницю, ввійти через Його жертву на хресті в святкування Пасхи, Славного Воскресіння нашого Господа і Спаса Ісуса Христа.  Я прошу вас не лицемірити перед Богом обираючи радість благословення Великодніх страв і участь у Великодній недільній службі без того, щоб пройти крізь Христові Страсті й смерть на хресті.

РОЗДУМИ МИТРОПОЛИТА СТЕФАНА НА ЧЕТВЕРТУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Євангеліє розповідає нам, як Ісус спустився з вершини гори і застав своїх апостолів розгубленими, безпомічними й ні до чого не здатними. Апостоли впали в зневіру і не могли нічим зарадити батькові, в якого був хворий син. Пізніше Ісус пояснив їм, що подібне оздоровлення вимагає молитви. Апостоли отримали владу, але щоб скористатися нею необхідно було молитися. Великий піст дає нам усвідомлення необхідності оживити наші відносини з Богом через палкішу й тривалішу молитву.

Чи ми сприймаємо наші відносини з Господом як само собою зрозуміле, звертаємося до Нього у випадках випробувань і втрат, і самовпевнено вважаємо, що Він присутній в час спокою і радості? Чи ми сумніваємося в здатності Господа помагати? Коли батько хворого хлопця зустрівся з Ісусом, він скрикнув: «Вірю, поможи моєму невірству!» ( Мк. 9, 24). Розпочинати що-небудь у дусі зневіри, означає зробити це безнадійним. Розпочати що-небудь в дуся віри – це зробити все можливим. Належати до спільноти віри, яка живе молитовним життям, – це найвірніший спосіб запевнити життя в дусі надії. Ваша парафія уділяє вам дар зростання й участі в молитовному житті. Ми приходимо до усвідомлення потреби один одного в нашій мандрівці віри. Ми приходимо до усвідомлення сили присутності Христа і Його оздоровлення, коли молимося разом. У часі Великого посту відновіть ваші молитовні взаємини з Христом спільно з вашими братами і сестрами в Христі в вашій парафії!

РОЗДУМИ МИТРОПОЛИТА СТЕФАНА НА ТРЕТЮ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

На середині нашої подорожі Великим постом нас закликається до особливого вшанування Святого Хреста, який гарно прибраним покладено на тетраподі, чи малому вівтарі в наших церквах.  Ми  вклоняємося і цілуємо хрест зі щирою побожністю.  Це є глибоким актом смирення.  Роздуми про значення хреста, знаряддя Христової смерті й воскресіння, приводять до заперечення будь-якого почуття вищості чи права на привілей.   Божественний  дар свобідно уділений  Ісусом Христом дарував нам звільнення від пут гріха.  Ми почули вражаючі слова Ісуса:  “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме  хрест свій і йде за мною”  (Мт. 16, 24).

 

Нам постійно нагадується про виклик відмовитися від свого вибору задля того,  що приємне Богові й Божому творінню.  Коли ми благословляємо себе знаком хреста, ми підтверджуємо нашу відданість глибокому таїнству віри, дослівно – Отцеві, і Синові, і Святому Духові, і спасаючому вчинку Ісуса на хресті.  Благословення себе хресним знаменням є внутрішнім підтвердженням нашої віри.  Традиція стверджує, що коли ми, східні католики, перше торкаємося правого плеча, то пригадуємо двох розбійників, які були розіп’яті разом з Ісусом.  Розбійник праворуч був “добрим розбійником”, який визнав віру в Христа і кому Христос обіцяв: “Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зо мною в раї”  (Лк.23, 43). Наступного разу, коли будете хреститися, робіть це величаво!  Упевніться, що вкладаєте в це смирення перед Богом і сподівану віру в спасіння через Ісуса Христа.  Святий Іван Дамаскин навчав: “Де тільки буде хресне знамення, там буде й Він”.