Страсна П’ятниця у християн східного обряду — найскорботніший день у році.

image_print

Вечірня з виставленням для почитання Плащаниці. 

Перед початком Вечірні, перед амвоном, підвищенням звідки читається Євангеліє, споруджують Господній гріб, який є оточений свічками. Після процесії з Плащеницею, зображення Христа у Гробі, її кладуть до гробу. Відтак вірні приходять віддати шану Плащаниці аж до Пасхального ранку.

У Велику П’ятницю Церква згадує неправедне осудження синедріоном Ісуса Христа. Читання Євангелія на Велику і Страсну п’ятницю є комбінацією розповідей різних євангелистів. Це особливе читання починається з розповіді про первосвящеників і старійшин, які збираються разом і вирішують вбити Ісуса. Ісуса зв’язують, а потім відводять до Пилата, Римського намісника. Побачивши Ісуса засудженого на смерть, Юда кається і хоче повернути тридцять срібняків, кажучи: «Я згрішив, видавши невинну кров». Однак первосвященики і старійшини відмовляються прийняти назад срібняки. Юда зневірився, вийшов з храму, щоби повіситися. Вони вважали гроші «кривавими грошима» і не клали їх у скарбницю Храму. Натомість те, що сталося, було виконанням того, що було пророковано Єремією: «І взяли вони тридцять срібняків, ціну, що призначили за Нього сини Ізраїля, й віддали їх за гончарне поле, як Господь сказав мені».

Ісус, стоячи перед Пилатом, на запитання, чи Він Цар Юдейський, відповів: «Ти кажеш». Первосвященики та книжники звинувачують Його, але Ісус не дає відповіді, на жодне звинувачення. Це справді здивувало Пилата. Потім Пилат збирає натовп, щоб вирішити, кого з двох заарештованих відпустити, бо було звичаєм під час свята Пасхи, відпускати одного в’язня. Пилат знав, що Ісуса передали йому через заздрість. Потім він ставить запитання: «Варавва або Ісус, Який зветься Христом».

Пилат раптом отримує повідомлення від своєї дружини: «Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього…» (Матвій 27: 19). Тим часом первосвященики та книжники підбурюють натовп. Їм вдалося переконати народ попросити звільнення Варавви та стратити Ісуса. Коли Пилат запитує натовп, вони відповідають: Варавва. Тоді Пилат запитує, що робити з Ісусом, якого називають Христом. А на запитання, яке зло Він зробив, натовп лише повторює: «Нехай буде розп’ятий». 

Намагаючись відрадити натовп, Пилат вмиває руки, кажучи: «Невинен я крові праведника сього; ви побачите» (Матвій 27: 24). Відповідь натовпу була: «Кров Його на нас і на дітей наших» (Матвій 27: 25). Зрештою, Пилат поступається вимогам натовпу: звільнити Варавву і розіп’ясти Ісуса.

Рання Церква має в Символі віри слова, що « (Ісус) був розп’ятий за нас за Понтія Пилата», щоб нагадати нам, що церемоніальне миття рук не звільняє нас від провини. Християни повинні бути готові страждати та померти за віру: йти за Христом, незважаючи на будь-які фальшиві звинувачення чи страждання, які трапляються на нашому шляху.

Тоді Христос охоче переніс «страшні страсті, і животворящий хрест, і добровільне поховання у тілі». Страсті, які пережив Христос, були справді страшні. «І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину дали в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!» (Матвій 27: 28-29). Один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, вимагає: «Якщо Ти Месія, спаси Себе і нас». Інший розіп’ятий злочинець дорікає йому за те, що він так говорив: «Хіба ти не боїшся Бога, коли зазнаєш такої ж кари? Ми справді страждаємо справедливо, бо отримуємо належну винагороду за свої проступки. Але ця людина (Ісус) не зробив нічого поганого». Тоді Ісус запевняє доброго розбійника, що того самого дня він буде з Господом Ісусом у раю (Його Царстві).

Перехожі глузливо хитали головами, а також казали: «Спаси себе». Так само первосвященики, книжники та фарисеї: «Інших спасав, а Себе спасти не може». Вони хотіли, щоб Він зійшов з хреста, і тільки тоді вони повірили б, або так вони лише казали.

Євангеліє у Велику і Страсну п’ятницю закінчується тим, що Пилат задовольняє прохання народу. Відтак після кількох молитов розпочинається Хресний хід із Плащаницею. 

У нашій Українській Католицькій Церкві ми маємо скорботні пісні про болі Матері Божої. Марія стояла біля Свого Сина на Хресті до самого кінця – завжди вірна і правдиво виражаючи Свою непохитну любов. Найкраще це показує гімн «Страдальна Мати». Друга строфа цієї пісні так гарно описує: «Я Тебе купала гіркими сльозами, як малим ховала перед ворогами. А нині плачу, бо Тебе вже трачу, вже Тя, милий Сину, більше не побачу, Сину Мій!»

 

о. Юрій Ворщак



 

image_print

Вам також може сподобатися...