Притча про Блудного Сина

image_print

«Прогрішився я, отче, проти Неба і проти тебе. Недостойний я вже зватися Твоїм сином; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів…» (Луки 15:18-19)

Це слова молодшого, блудного сина після того, як він прийшов до тями, усвідомлюючи, що він зробив поганого. Він згрішив проти неба та проти свого батька, якого покинув. Цей норовливий блудний син не лише визнав свій гріх, але й шкодував про нього та каявся. Він хотів повернутися додому та бути прийнятим, як один з наймитів.

Притча починається – Чоловік мав двох синів. Молодший син попросив батька дати віддати йому його частку спадку. Батько ділить спадок між синами. Кілька днів потому, молодший син збирає свої пожитки та вирушає в далекі краї. Там він розтрачує свій спадок, ведучи розгульний та аморальний спосіб життя. Врешті, молодший сон опиняється посеред великого голоду. Він голодний та у великій потребі. Він шукає допомоги і отримує роботу – годувати свиней. Він був настільки голодним, що бажав їсти те, що давали свиням, однак ніхто нічого йому не пропонував.

Притча починається – Чоловік мав двох синів. Молодший син попросив батька дати віддати йому його частку спадку. Батько ділить спадок між синами. Кілька днів потому, молодший син збирає свої пожитки та вирушає в далекі краї. Там він розтрачує свій спадок, ведучи розгульний та аморальний спосіб життя. Врешті, молодший сон опиняється посеред великого голоду. Він голодний та у великій потребі. Він шукає допомоги і отримує роботу – годувати свиней. Він був настільки голодним, що бажав їсти те, що давали свиням, однак ніхто нічого йому не пропонував.

Саме цей досвід надзвичайного фізичного голоду приводить до тями молодшого, норовливого сина. Він пам’ятає, яким було його життя до того, як він пішов з дому і відмовився від своїх обов’язків у домі свого батька. Він також згадує, що наймитам там було набагато краще, ніж йому в далекій країні. Блудний син сказав собі : « (вони) мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину». (15:17)

Блудний син шкодує та кається. Він вирішує повернутися додому як один із найманих робітників свого батька. Він хоче повернутися додому, і сказати батькові: «недостойний я вже зватися Твоїм сином; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів…»». (15:19) Коли ж він повертався, ще здалеку батько бачить його й вибігає, щоб обійняти і поцілувати. Батько сповнений співчуття. Він любить і прощає ще до того, як чує слова, що їх готувався йому сказати його норовливий син.

Батько отримав назад молодшого сина цілим і здоровим. Це був привід, щоб відсвяткувати. Він дає йому найкращий одяг, одягає перстень на палець і сандалі на ноги. З цієї нагоди забивають вгодоване теля. Розпочинається свято, лунає музика та танці.

Старший син, який працював у полі, повертається додому. Коли він наближається до батьківського дому, то чує звуки свята і дивується, що відбувається. Спитавши, він чує від одного зі слуг: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв». 

Розлючений старший син відмовляється приєднатися до святкування. Батько вийшов і попросив його увійти. Старший син же відповів: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…  Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване….» (15:29-30). Старший син навіть не називає свого брата «мій брат», а говорить про нього, як про «батькового сина».

Люблячий Батько намагається запевнити старшого сина, що він цінує всю його важку самовіддану працю, та м’яко нагадує йому, що норовливий син, який повернувся додому, не лише «мій син», а й «твій брат». «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!  Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! ». Молодший норовливий син, твій брат, був духовно загублений, але тепер знайдений, врятований.

І саме в цьому полягає місія Церкви – повернути додому норовливого грішника, розшукати і спасти тих, хто духовно загублений. І це ми робимо у відданому служінні з любов’ю та співчуттям. Радіймо з повернення навіть одного норовливого, блудного сина чи брата, бо всі ми створені на образ і подобу Божу і маємо відображати Добро та Правду Самого Бога.

Як ця притча має відкритий кінець, так його має і наше земне життя. Ми не знаємо, чи заходить старший син і святкує повернення брата. Або скільки часу знадобилося, щоб він змінився. Сподіваюся, це сталося. Так само кожен із нас до останнього подиху має шанс побачити Світло, прийти до тями і прийняти додому норовливого грішника, який кається і бажає жити згідно з духом Христа.

 

image_print

Вам також може сподобатися...