Волонтер з Філадельфії: Зараз саме той момент, коли кожен має робити те, що може

image_print

Олександр Урста, в США з 2007 року, працює програмістом та веб-розробником. Від початку війни допомагає українській армії і волонтерить в Україні.

“Коли ця війна почалася, я усвідомив, що зараз саме той момент, коли кожен має робити те, що може. Це один із вирішальних періодів в нашій історії. Якщо нічого не робити або ж відвертати погляд, то чи можна з цим жити решту життя? Чи можна тоді їхати в Україну, називати себе українцем, якщо ти нічого не зробив і не вернувся в цей момент?”

Пане Олександре, чому Ви, після стількох років перебування в США, вирішили повернутись та допомагати в Україні під час війни?

Рішення прийшло спонтанно: було відчуття несправедливості, безпорадності, тому що наші люди там борються, наші військові воюють, інші люди, які не є військовими, перед танками стають, кожен робить, що може і під обстрілами, і бомбардуваннями, а ми тут якось в безпеці. Я маю можливість допомагати фінансово, але цього видавалося недостатньо, і було відчуття, що треба бути там із усіма. На третій день війни я вирішив, що треба їхати в Україну. Мій товариш каже: приїжджай, є де зупинитися, є багато роботи, є чим зайнятись, щоб допомагати.

Я поговорив зі своїми менеджерами про те, що хочу поїхати до України і там допомагати в часі війни. Вони поставилися до цього відкрито, з великим розумінням. Компанія дозволила мені протягом трьох місяців ще рахуватись їхнім працівником і отримувати зарплату. 

У моїх планах бути в Україні до вересня, бо якщо їхати, то вже їхати з максимальною користю, але сподіваємось, що війна закінчиться швидше. 

Чи по Ваших відчуттях змінилась Україна за останнє десятиліття, чи змінилося світобачення людей?

Я можу сказати, що все кардинально змінилось, люди стали набагато культурнішими і приємнішими, Україна розбудувалася. Розвивається і інтегрується  із зовнішнім світом. Видається, що війна дала нам більше єдності, більше розуміння наскільки ми багаті та особливі. 

У чому полягає Ваше волонтерство? 

Поляки створили організацію “For Ukraine”, де працював мій товариш. Він отримував гуманітарну допомогу і направляв її, куди потрібно в Україні. З тих речей пішло багато на Олександрію в Кіровоградській області, але також були і інші міста: Одеса, Миколаїв та Чернігів. Компанія “For Ukraine” доправляє допомогу у Львів, ми її розвантажуємо і тоді займаємося логістикою, щоб доставити її в Україні до адресатів. Ми знаходимо транспорт, вантажимо і контролюємо, щоби допомога дійшла до людей, які повинні її отримати. Звертається багато людей з різними проханнями – це бронежилети, каски тощо. 

Також допомагав координувати співпрацю з різними організаціями тут в США. В Україні часом волонтери  і військові не знають як правильно і де просити про допомогу, тому я контактував з тими організаціями,  що можуть допомагати. Не  лише окремі військові, але й госпіталі звертались про різного роду допомогу. Завжди є хтось, кому потрібно допомогти. Коли летів в Україну, мав 12 валіз. Віз бронежилети, каски, тактичне спорядження, одяг, ліки, рації, телефони та інші речі.

Як Ви допомагали кібер волонтерству в Україні? В яких ініціативах брали участь?

На початку ми  хотіли зробити так, щоб, коли у нас повітряна тривога, у росіян верещали телефони, але таке важко зробити.  Розробив програму, яка відправляє смс, потратив трішки часу, щоб опрацювати злиті бази даних російських номерів і виділити з них лише мобільні номери. На жаль, безкоштовної розсилки смс немає, а ціна для однієї розсилки смс на 19-20 млн. російських номерів коштувала б 60 тисяч доларів. Тому і вирішили, що за такі гроші краще щось купити, аніж розсилати смс. 

Також приєднався до однієї групи, яка сканує російські маршрутизатори, знаходить, котрі мають вразливість, і відповідно на них міняють DNS сервера. В цьому випадку це наші DNS сервера, які кидають їх на українські сайти про війну. У користувача  немає можливості зайти на жоден сайт, крім як на український сайт про війну. Завжди, не важливо, що вони вводять, їх завжди кидає на той сайт про війну. Автоматизовано один роутер, не знаю про його ефективність, в групі написали, що програма добре працює і певного типу роутер вона переписує. Зараз почав працювати над іншою моделлю, там трошки складніше. Допомагаю з автоматизацією в цій групі. 

Чи змінились настрої і ресурси людей від початку війни?

 Важко сказати. По собі і також по інших людях, які працюють зараз в Україні і тут, бачу, що змінилися. Мабуть це завжди так, що на початку шок, ейфорія, порив. Яким би це не було страшним і важливим, з часом звикаємо і все стає буденністю. Ми звикаємо до такого життя і починаємо трошки розслаблятись, забувати, що там насправді війна, і нікому легше не стало – ні ЗСУ, ні людям, які під бомбардуваннями або під окупацією. Для них нічого не змінилось.

Люди втомлюються. Ми побачили, що на початках люди приносили багато гуманітарної  допомоги, і ми не встигали з нею справлятися, а потім потік зменшився. Можливо тому, що була Пасха і, можливо, фінансові ресурси людей виснажились, бо спочатку зразу всі почали багато давати, але всі мають свої обмеження. Пасха закінчилась, і, можливо, люди відновлять свої фінансові ресурси. 

Що Ви розкажете своєму синові за 30 років після нашої перемоги?

За 30 років я не знаю, що я своєму синові розкажу, бо про такі речі важко говорити.  Знаю точно, що Україна обов’язково переможе, тому, що ми нарешті отримали свою незалежну державу, яку втратити неможливо, це всі люди зрозуміли. Ми зараз настільки згуртовані і організовані, і скільки робимо для нашої перемоги. Не знаю таких інших випадків в історії. 

Текст і відео – Галина Василиця

Фото – архів Олександра Урсти 

 

image_print

Вам також може сподобатися...