«Маловірний, чого засумнівався!» (Мт 14:31)

Коли Ісус сам пішов до гори, щоб молитися, Його учні вже були у човні, вирушаючи до наступного місця, випереджуючи Господа. В час того, коли учні плили, сильний вітер почав зненацька кидати човен з боку в бік. Було вже темно. Була ніч. Враз учні побачили, що щось на морі відбувається і злякалися.

Ісус промовив до учнів «Заспокійтеся, це Я, не лякайтесь» (14:27). Петро разом з іншими учнями на човні не був впевнений у побаченому. Петро почув та впізнав Ісусів голос та й каже: «Якщо це Ти, Господи, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». (стих 28)

Ісус наказав Петров прийти до нього і той так і зробив. Власне, Петро почав іти по воді до Ісуса. Наскільки ж неймовірним для нас є читати, що не лише Ісус пішов по воді, але й також спершу Петро. Однак апостол, зауваживши наскільки був сильним вітер, перелякався та почав тонути. Тоді ж він і закричав: «Рятуй мене, Господи!»

Ісус одразу ж простягнув Свою руку та врятував Петра. Господь схопив Його та не дав втонути. Бог завше готовий допомогти. І так як Він рвучко врятував Петра, так він готовий оберегти кожного і кожну з нас від усіх можливих небезпек та нещасть. Господь чує наші поклики та допомагає нам своєю Божественною силою. Єдине, що Він спитав у Петра було чому той злякався.

Ісус та Петро разом заходять у човен. Вітер втихомирився. Усі, хто був у човні признали Ісуса Господом, вклонились Йому, кажучи: «Ти справді Син Божий!» (стих 33)

Так як учні нашого Господа пережили бурю в морі, сильні вітри та бурхливі хвилі, тау само можемо і ми. І в цих випадках маємо звернутися до Господа за Його божественною поміччю. Ми можемо бути слабкими фізично чи духовно. Та чого б нам не було потрібно – Господь нам це дасть. Він Всесильний.

Чи це хвороба чи непорозуміння, суперечка чи конфлікт з іншими, Господь може допомогти нам знайти позитивне та тривале рішення. Через молитву, нашу надію й віру у Його спроможність нас врятувати та визволити від зла і всіх його жахливих наслідків, ми можемо бути міцними у вірі. Не відводьмо свій погляд від Христа через турбулентність, випробування та страждання, яких можемо зазнати тут на землі. Ми стоїмо не самі, але з Христом. Як Божий Народ ми визнаємо потребу в розпізнаванні та визнанні зла таким, яким воно справді є.

Впродовж нашого земного життя, чи то на роботі, чи у школі, чи вдома, можуть виникати труднощі, коли ми старатимемося робити добро чи бути співчутливими до тих, хто в потребі. Будьмо певними, що завше ми матимемо щонайменш Одного справжнього та вірного друга – Господа Ісуса Христа. Поставмо Ісуса в центр нашого щоденного життя. Не дозволяймо собі сумніватися у Його змозі та готовності рятувати та оберігати.

Ніколи не ставмо під питання нашу значущість в очах Господа. Він піклується про кожного з нас без винятку. Він ніколи не забуває про жодного з нас. Словами святого пророка Ісаї Господь каже нам: «Я не забуду тебе. Подивися! Імʼя твоє записане на Моїй долоні» (49:15-16)

Господь Бог, котрий все знає і все бачить, принесе нам одного дня абсолютну перемогу над злом та над усіма жахливими його наслідками. Ми впевнено чекаємо на День Господній, коли усі неправильне стане правильним. Правда та справедливість торжествуватимуть. І ті, хто залишилися вірними Христу до того часу отримають винагороду: вічну радість та щастя з Ним у Небі.

о. Юрій Ворощак

 

 




ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА І СПАСИТЕЛЯ НАШОГО, ІСУСА ХРИСТА 6 (19) серпня

Наша Українська католицька Церква відзначає празник Преображення нашого Господа 6 серпня за григоріанським та 19-го серпня за юліанським календарями. У Євангелії від Матея читаємо: «А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу. І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло» (17:1-2) Свята традиція ранніх Отців Церкви трактувала преображення нашого Господа як «Його друге Богоявлення» або ж прояв Його божественності.

У Східній католицькій та Православній традиції, Преображення показує людство в світлі його оригінального стану. Преображення відкриває можливість «теосису» людства. Іншими словами, теосис – це обоження, трансформаційний процес, метою якого є уподібнення до Бога, або ж єдність з Ним.

У тропарі передсвяття Преображення Господнього сказано, що «Восходить на гору Таворську владика, щоб засяяти красою Свого божества». Кондак передсвята говорить нам: «Днесь божественним преображенням уся людська істота божественно сіяє, радісно кличе: переображується Христос, спасаючи все».

У тропарі свята кажеться, що Христос преобразився на горі і явив учням стільки Своєї слави, скільки вони могли винести». Кондак свята говорить нам, що «коли вони побачать, як Тебе розпинають, страждання зрозуміли добровільне… (і) що Ти єси воістину Отче Сяяння».

У нашій Церкві є традиція освячувати фрукти на цей Святий Празник. Молитва освячення плодів звершується наприкінці Божественної Літургії. Священик просить Господа Бога, щоб «сподобився прийняти жертви від нас, рабів Твоїх. Поклади їх серед Своїх вічних скарбів. Даруй нам достаток земного разом із усім, що корисно для нашого благополуччя. Благослови ці плоди. Даруй здоров’я душі і тіла всім, хто їх причащає. Бо прославилося Царство Твоє і благословенне Ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні».

Потім, окроплюючи плоди святою водою, священик молиться: «Благословляються і освячуються ці плоди окропленням цієї святої води в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

О. Юрій Ворощак

 




Шоста неділя по Зісланню Святого Духа. Зцілення Розслабленого

Багато приходить до Господа шукаючи зцілення. Прохання про оздоровлення можуть надходити від осіб в потребі, таких як, до прикладу, розслаблений біля купелей Віфезди або ж чоловік, що народився незрячим. У сьогоднішньому Євангелії читаємо про чотирьох чоловіків, які роблять добру справа, приносять паралізованого чоловіка, і, через те, що зібрався великий натовп, спускають його через отвір у даху поруч з Ісусом.

 І знову ми чуємо, що єдине, що потрібно для того, аби Господь зцілив його – це віра. «Коли Ісус побачив їхню віру, то сказав розслабленому: «Будь бадьорий, Сину, прощаються Тобі гріхи Твої!» (Мт 9:2). Ми маємо вірити, що Ісус є Господом, Сином Божим, Месією, якого предвіщали Пророки, який прийшов, щоб визволити нас від гріха та всіх його злих наслідків.

Час від часу всі ми потребуємо зцілення: фізичного, духовного, чи навіть обох. Деякі з нас мають більшу потребу, інші ж меншу. Господь Бог, Який є Лікарем (Зцілителем) душі і тіла, може зіслати на нас цей дар, благодать зцілення. Ми, ті хто шукає зцілення, повинні мати віру у Божу благодать.

Існує українська приказка, прислів’я: «Здоров’я – багатство». Окрім доброго фізичного здоров’я, необхідно мати добрий та здоровий погляд на життя та стосунки з іншими. Більшість людей готові і бажають «святкувати життя» і мають бути вдячні Богові за дар життя та міцне здоров’я. Пам’ятаймо, що джерелом усіх благ є Бог.

Фізичне та духовне здоров’я є взаємопов’язані. Духовне здоров’я означає бути звільненим від гріха. Тим не менш, Господь нагадує нам, що з-поміж двох, духовне здоров’я, яке веде до спасіння душі, має бути на першому місці в нашому щоденному житті. Ми можемо перебувати в пошуках «багатств» тут, на землі; однак ми знаємо, що земне є тимчасовим. Ми, справді віруючі, знаємо і розуміємо, що це не є нашою кінцевою метою. Натомість, ми маємо йти «прямою та вузькою дорогою», що веде до Небесного Міста, Вічного Царства Небесного.

Тож, коли на нашому шляху траплятимуться біль і страждання, ми маємо протистояти їм не самі, а разом із Христом. І якщо наша громада, церква чи парафія будуть справді християнськими, тоді наша турбота про інших буде всеохоплюючою, яка нікого не виключатиме та вітатиме всіх. Христос справді буде посеред нас.

Св. Павло нагадує нам, християнам, що радість одного повинна бути радістю для всіх. Але він також нагадує нам, що біль одного повинен стати болем усіх. Радість багато хто бажає і готовий розділити, «відсвяткувати» добрі моменти, без будь-якого болю чи страждань.

Подібно до того, як це є ознакою «справжнього друга», коли він або вона стоїть пору з ближнім у непрості часи, це також є ознакою справжнього християнина та члена Містичного Тіла Христового, Церкви. Маючи дух християнської єдності та солідарності, члени Містичного Тіла Христового можуть стати плечем для іншого, який потребує. Церковна громада може «полегшити» тягар і зробити «більш стерпними» біль і страждання, з якими зустрічається особа чи окремі особи. Наша любов до Бога та любов до ближнього, брата чи сестри у Христі, що в потребі, виявляється в конкретних вчинках співчуття, доброти та милосердя.

Цей дух турботи — це не просто думка чи бажання. Він надає допомогу «тут і зараз». Духовні та тілесні справи милосердя — це лише деякі з добрих справ, які слід робити. Загалом, це справа співчуття, страждання разом з іншою людиною, яка є Божою дитиною. Цей милосердний дух турботи може проявлятися у звичних щоодених справах. Це може бути посмішка чи добре слово, які нам майже нічого не вартують, окрім трохи прикладених часу та зусиль.

Молитва завжди є нагодою і її можна і потрібно робити часто. Ми звертаємо увагу і зосереджуємося на Богові, Який може все. У Господа Бога немає нічого неможливого. Він — Всемогутній Бог, Який може творити «чудеса».

Молитва дає нам силу і дозволяє нам протистояти викликам і труднощам, які зустрічаються в світі сьогодні і кожного дня. З вірою, надією та терпеливою витривалістю непохитний християнин залишається позитивним у своєму підході та мисленні. Це позитивне ставлення не дає жодному з нас втратити надію та впасти в розпач. Ми жертвуємо наш біль і страждання разом із стражданнями Христа на Хресті, Який викупив людство від гріха.

Бог не хоче, щоб ми крокували самі в цьому житті. Бог хоче, щоб ми зверталися до Нього в скрутну годину. Але Господь Бог також хоче і очікує, щоб ми були чуйними до потреб нашого «менш щасливого» брата чи сестри у Христі. Маючи дух Христа, дух Цілковитої Любові та Цілковитої Істини, ми готові і бажаємо зробити свій внесок у те, щоб зробити світ «кращим місцем» для кожного. Від цього залежить наша земна доля як окремої людини, так і як громади. Крім усього цього і більше того, таким чином визначаєтьс наша вічна доля. Господь, милосердний, але справедливий Суддя, в один день визначить, чи кожна людина виявляла співчуття, милосердя до «менш щасливого» в потребі чи ні. І так буде визначено наше вічне призначення – увійти у Вічне Царство Небесне чи ні.

І цей прояв живої віри вимагається від кожного з нас. Бо зі слів блаженної пам’яті святого Папи Івана Павла ІІ, «нашим обов’язком є зменшити страждання тих, хто страждає».

Зберігайте віру, живіть духом Христовим, нехай наше світло світить перед людьми, щоб вони бачили доброту наших учинків. Робіть це, щоб багато душ могли врятуватися!

О. Юрій Ворощак

  




Отець Микола Іванов: Треба знати, кому допомагаєте і зрозуміти їхні конкретні потреби

“Моя місія полягала в координації закупівлі конкретних речей у Жешуві та переправлення їх до семи сиротинців у Львівській області. Логістика є надважлива. Бо можна мати гроші, купити багато речей, але фізично не довезти їх до пункту призначення. Тому найперше треба знати, кому допомагаєте, зрозуміти їхні конкретні потреби, і аж тоді настає етап збирання коштів чи речей” – о. Микола Іванов.

Протягом п’яти днів отець Микола перебував у м. Жешув (Польща), де купував усі необхідні речі для дітей-сиріт, які перебувають в дитячих будинках Львівської області. Діти до цих будинків були завезені з окупованих територій та місць, де тривають бої.

Яким був перший день повномасштабної війни в Україні у Вашому житті? Як почався Ваш шлях допомоги Україні?

Я ніколи не забуду Божественну Літургію, яку служив 24 лютого: те, як я молився, як вимовляв слова…

З початком війни, люди почали висилали багато чеків, я їх склав на столі в офісі. І не мав конкретного плану як можу допомагати постраждалим, кількість яких постійно зростала. В один із тих днів моя дружина Анназайшла в офіс і каже: “Дивися на той папір, він означає гроші, і його ми можемо перетворити на добрі діла”. Ці слова не просто підтримали мене, а дали розуміння і силу до того, що я мав робити далі, і з чого все почалось (усміхається).

Як відбувалася збірка коштів, з якими Ви їхали до Польщі для надання допомоги?

Наша парафія Преображення Господнього в Шамокін, Пенсильванія, разом з колишнім районним комісаром Вінсентом Клаузі зібрала 140 тисяч американських доларів для допомоги Україні в часі війни. Вінсент Клаузі створив тимчасовий фонд для допомоги дітям-сиротам в Україні, про це було оголошено в нашій церкві, і спільними зусиллями ми зібрали кошти. Наша місцевість не має великої української еміграції, наші парафіяни – 5-те покоління еміграції, тому 80% пожертвували американці, які дізнались про Україну з початком війни. Зібрана ми перевели в польські злоті і привезли до Польщі готівку, щоб максимально зекономити час, бо ми мали лише п’ять днів, а справ – безліч.

Вінсент Клаузі зміг поїхати на один день до Львова, щоби особисто передати речі, в той час, коли я докуповував та завантажував наступні вантажівки.

Отче, розкажіть, будь ласка, з якими потребами звернулись до вас волонтери з України?

На жаль, в умовах війни я не можу розказувати, в які саме дитячі будинки ми доставляли допомогу. Якщо коротко окреслити, то за час перебування в Жешуві ми змогли зібрати допомогу для п’яти сиротинців загального типу та для двох спеціалізованих: в одному з яких перебували діти до двох років, а в іншому – діти з особливими потребами, які не можуть пересуватись самостійно.

Наш підхід був індивідуальним: хоча він вимагає більше зусиль, але є набагато ефективнішим. Ми не мали поіменного списку дітей. Це був список, в якому писало: дитина № 1 і опис її потреб. Волонтери подбали, щоби нічого з купленого не пропадало і було необхідним, ми мали список того, що кожна дитина їсть, розмір взуття і одягу та її потреби в медичних препаратах.

 Ймовірно, що умови, в які переселяють дітей-сиріт, не були передбачені для такої великої кількості новоприбулих.  Що саме Ви купували їм, якими є їхні потреби в часі війни?

Так, насправді є велика потреба конкретних побутових речей. Серед великих покупок був мікроавтобус Мерседес Спринтер, до якого ми інсталювали спеціальну платформу, яка допомагатиме дітям з особливими потребами комфортно пересуватися. Вихователі фізично не могли їх переміщати до лікарень для проходження терапії. Коли ми сказали, що придбаємо такий бус і встановимо платформу для підняття дітей на візках, то вихователі плакали. Саме в цьому дитячому будинку перебуває велика кількість дітей і обмежене число вихователів, які є з ними 24 години 7 днів на тиждень. Також вони попросили придбати телевізор, щоби могти включати дітям мультфільми, це хоча б трішки займає їхню увагу та допомагає абстрагуватись, бо коли всі діти в одному невеликому приміщенні, то це дуже складно. Отож, ми їм купили один великий телевізор і два маленьких. Щоби офіс міг функціонувати, ми купили комп’ютери. Серед інших дрібних речей були: холодильник для зберігання ліків, сушки для одягу, подушки для маленьких дітей, постіль тощо.

Діти, яким ми допомагали, переселені з інших областей України. На жаль, вони були відірвані від навчального процесу. Тому першою необхідною річчю для школярів були планшети. Ми їх купили, щоби діти могли продовжувати своє навчання онлайн.

Серед викликів було знайти їжу, яка потрібна кожній конкретній дитині. Для нас це зайняло багато часу, але зробило нашу поміч максимально цільовою. Ми закупили дуже багато їжі. Коли я прийшов на склад, щоб розрахуватись за куплену їжу, то наше замовлення займало великий ангар.

Ми також хотіли щоб, незважаючи на те, що в їхній країні війна, діти мали змогу радіти. Коли купували взуття, то думали про те, щоб воно подарувало хоча б трішки радості дитині, тому намагалися вибрати найновіші та яскраві моделі. Це малий аспект, але знаємо, що пізніше діти дуже тішились тому взуттю і воно подарувало їм хоча б трішки усмішки після пережитих травм.

Також ми допомогли значній кількості дітей біженців, які з матерями втекли до Жешова з початком війни. Ці діти також потребували планшетів, одягу та їжі.

Як практично Ви організували закупи такої цільової помочі в цих об’ємах за 5 днів?

Рецепт простий (усміхається), ми лише вечеряли і то не кожного дня, а в руках протягом дня було двателефони, які постійно дзвонили. Це було виснажливо, але надихало. Найбільша складність була домовитись з доставкою, бо не всі польські компанії погоджувалися їхати в Україну та доставляти товари. Це пов’язано з високою ціною на страховку авто, які в’їжджають на територію країни, де є війна. Дякувати Богу, нам вдалось знайти українських водіїв, з якими ми домовились про доставку.

Як відбувалося перевезення дітей з окупованих територій та територій, де ведуться бої, до Львова?

Нам розказували, що багато дітей вихователі вивозили протягом ночі. Важко собі уявити, що в своєму юному віці пережили ці діти. Яку глибоку травму вони отримали.

Чи продовжуєте Ви тримати контакти з тими, з ким познайомились під  час місії в Польщі?

Зараз я співпрацюю з римо-католицькими священиками з Польщі, які працюють з нашими біженцями. За їхніми словами, на теперішній час проблемою є мовний бар’єр, а також психологічні проблеми. Отці пробують самі, а також за допомогою психологів, надавати допомогу українцям, але це складно. Тому зараз ми шукаємо психологів, які перебувають на території Польщі, і можуть працювати для українців українською мовою.  Багато людей є у важкому стані. Коли я підходив до біженців і з ними хотів розмовляти, то були випадки, коли мами не могли сказати ні слова. Це стосується особливо тих, які втікали з територій, на який велись або ведуться бойові дії. Також багато чоловіків тих жінок є на фронті.

З Вашого особистого досвіду, якою є найкраща черговість організації допомоги країні в стані війни?

Найперше ви мусите знати, кому допомагаєте, знати їхні конкретні потреби, і аж тоді настає етап збирання коштів чи речей. Якщо хтось хоче якнайефективніше допомагати потребуючим, маючи вже зібрані кошти, то варто допомагати конкретним людям, про яких ви знаєте і знаєте їхні потреби.

Як ця Ваша місія вплине на майбутнє?

Я вірю, що прийде час і ті діти, яким ми допомагали, не ставитимуть питання: “Чи варто допомагати”, а будуть допомагати іншим. Ланцюг любові збільшується: ми допомогли кількомстам дітей, вірю, що вони допоможуть у своєму житті в десять разів більше іншим.

Відео і текст — Галина Василиця

 




Свято Верховних Апостолів Петра і Павла

29 червня ми вшановуємо памʼять святих апостолів Петра і Павла – двох провідних апостолів та їх мученицькі смерті у Римі. У цій статті розглянемо їхнє походження, обставини смерті та особливості почитання. Важливо періодично пригадувати собі, що наша віра заснована на історії та передається вже впродовж двадцяти століть.

Петро та Павло разючо різні. Один родом з провінційної Галилеї, розмовляв з акцентом, який більшість космополітів мешканців Єрусалима вважали неотесаним (Матвія 26:43). Він був з Господом від початку. Інший був римським громадянином, який розумівся у традиціях грецької риторики та філософії. Він зустрів Ісуса лише після Воскресіння. Петро та Павло були кардинально різними людьми, покликаними до апостольства у зовсім різні моменти. Вони часом навіть сварилися, як читаємо у Посланні до Ефесян. Тим не менш, вони поділяли глибоку відданість Христові, яка їм допомогла вести Церкву під час періоду зросту та переслідування. Це ж зростання та переслідування привело їх до мученицької смерті у Вічному місті.

Двоє чоловіків, кілька імен

Імʼя дане Петрові при народженні було Симон, але Ісус дав йому імʼя Кифа на початку його служіння. Кифа означає «камінь» арамейською – рідною мовою Ісуса та апостолів. Грецькою та латинською мовами воно звучить як Петрос та Петрус. Це давні версії нашого сьогоднішнього Петро. У різні моменти у Євангеліях його називають Симоном, Симоном Петром та Петром. Петро мав брата на імʼя Андрій, який також був одним з Дванадцятьох. Батько Петра та Андрія, Іван або Йона, мав рибальський бізнес, в якому також працювали його сини. Цікавим також є те, що апостоли Яків та Іван найбільш вірогідно також працювали у рибальському бізнесі свого батька Заведея. Іван/Йона та Заведей можливо навіть вели справу разом, згідно з першою главою Євангелія від Марка. Ми знаємо також, що Петро був одружений, бо у цій же главі Ісус зцілює його тещу від гарячки.

Савло або Павло народився у Тарсі, що знаходиться у сучасній Туреччині. Дехто старається пояснити два імʼя апостола у богословський спосіб, доводячи, що він називався «Савло» перед своїм наверненням, і «Павло» – після. Однак це малоймовірно. Скоріш за все, Савло – це було його єврейське ім’я, яке використовувала його сім’я та єврейське оточення, в той час як Павло – це римський відповідник, що використовувався в язичницькому середовищі. В будь-якому випадку Павло був фарисеєм, який займався обробкою шкіри та/або виготовленням наметів, і, здається, він мав принаймні певну формальну освіту. Павло переслідував Церкву, поки не зустрів Воскреслого Христа на Дорозі до Дамаска.

Римські християни перед Петром та Павлом

Петро та Павло діяли в Єрусалимі, Антіохії та в багатьох інших місцях перед тим, як дістатися до Риму. Вони не заснували там християнської громаду, хоча врешті-решт очолили її. Цікаво, що святий Ігнатій Антіохійський посилається на спадщину апостольської влади Петра і Павла в Римі у своєму посланні до християн міста, яке він надиктував, як його згодували левам близько 110 року.

Християнська громада в Римі виникла досить рано, навіть за стандартами Нового Завіту. Воно передує Посланню Павла до Римлян, яке було написано бл. 56-58, а також першому візиту Апостола до міста бл. 59. Ми також знаємо, що імператор Клавдій (правив у періоді між 41-54 р.) вигнав євреїв з Риму після тривалої боротьби за «Хреста», скоріш за все, латинізованої версії χριστός або Христа (Пор. Светоній та Дії 18:2). Таким чином, християни з’являються в Римі не пізніше початку 50-х років, якщо не раніше. Це має сенс, оскільки в І столітті в місті було близько десятка синагог. Поява первісної Церкви часто відбувалася в єврейських храмах, бо вони, безсумнівно, сприяли поширенню Євангелія. Час перебування Петра в Римі незрозумілий, можливо, він прибув лише на початку 60-х років. Про місіонерську діяльність апостолів написано багато, але ми перейдемо до часу, коли вони були вбиті.

Переслідування та Мученицька смерть

Найбільш вірогідним роком смерті Петра в Римі є 64 рік. У липні того ж року місто зазнало сумнозвісної пожежі, і більша частина Риму згоріла. Із записів історика Тацита (прибл. 56-120 р.) ми знаємо, що «лише чотири з чотирнадцяти округів Риму залишилися неушкодженими. Ще більш катастрофічним було те, що численні громадські будівлі були пошкоджені або навіть зруйновані». (Keresztes, 1984) Багато хто звинувачував у пожежі імператора Нерона (р. 54-68), який звинуватив християн міста. У результаті гонінь з’явилося багато мучеників, серед святий Петро. Багато переказів стверджують, що його розіпʼяли, і принаймні в одному вказується, що донизу головою. Це пояснює, наприклад, шедевр Караваджо «Розп’яття святого Петра».

Тертуліан (близько 155-220 р.) розповідає, що Павлові стали голову, але ні він, ні будь-яке інше джерело не дають відповіді на питання коли саме. Павло, можливо, помер у 64 році разом з Петром під час неронівських переслідувань або через кілька років. Точні дати мученицьких смертей св. Петра і Павла, звичайно, не мають значення, і це не завадило значним науковим здогадам. Більше того, те, чого нам не вистачає в хронології, ми компенсуємо в археології.

Мощі святих

Багато католиків не знають, що базиліка Святого Петра була побудована над гробницею самого апостола. Фактично головний вівтар стоїть прямо над мощами Симона-Петра. Основний рівень базиліки найбільш знайомий загалу, тут знаходяться багато найвідоміших творів мистецтва в християнському світі, як-от «Пієта» Мікеланджело, балдахін Берніні, та інші. Двома поверхами нижче розташована археологічна пам’ятка наче з фільму про Індіана Джонса.

У темному, вологому приміщенні, майже в 10 метрах під базилікою, містяться гробниці та пам’ятники язичницького кладовища І століття. Саме тут були покладені кістки святого Петра. Стародавні настінні рисунки, згадуючи його ім’я знову і знову, свідчать про присутність Апостола. Одним із прикладів є радісна записка, вирізана кимось, «висловлюючи радість, що померлий родич лежить на тому ж цвинтарі, де було тіло Петра». Костянтин Великий побудував на цьому місці першу церкву Святого Петра в 4-му столітті, де вона стояла більше тисячі років, поки в 16-17 століттях не була побудована нинішня споруда. Будь-хто може відвідати це місце, придбавши квиток на тур Скаві («Розкопки»), вартість якого дуже прийнятна — близько 16,50 доларів.

Павлові мощі знаходяться неподалік. San Paolo fuori le Mura (дослівно Святого Павла за мурами) знаходиться на відстані 4 миль (близько 6.5 км) на південь від Ватикану, на схід від Тибру. Головний вівтар Св. Павла за мурами, як і базиліка св. Петра, був побудований над останками самого апостола. Ці останки містяться в саркофазі кінця 4 століття, який є досить доступним, і його можна побачити, спустившись невеликими сходами. Також можна побачити ланцюг, яким, як кажуть, зв’язали святого Павла, коли його заарештували в Римі.

Підсумки

Верховні апостоли св. Петро і Павло, служили у Римі і були вбитими там у середині 60-х років. Можливо, вони обидва загинули в 64 році під час неронівських переслідувань. Або ж існує вірогідність, що Павло був обезголовлений через кілька років. Незалежно від точної дати, їхні мученицькі кончини Церква спільно згадує 29 червня кожного року. Їхні мощі вшановуються в Римі з давніх часів і до сьогодні, і є доступними для відвідин.

Це коротке дослідження походження, смерті та мощей святих є важливою вправою, яка нагадує нам, що наша віра ґрунтується на історії. Ми можемо бути впевнені в точності того, що нам було передано. Наш Господь жив, помер і воскрес – і Він знову прийде у славі. Багато святих протягом багатьох століть, у тому числі Петро і Павло, охоче віддали своє життя за ці істини, і в майбутньому їх буде ще більше. Святі Петре і Павле, моліться за нас!

Довідку підготував Шон Маклафлин

Переклад Килини Курочки

 

 

 

 




Царю Небесний, Утішителю, Душе істини…

Свято П’ятидесятниці має тяглість ще зі Старого Завіту. Його паралельним юдейським святом є «Шавуот», яке святкували через 50 днів після Пасхи. Спочатку це було свято урожаю, а тепер Шавуот відзначає передання Старого Завіту на горі Синай, коли Господь передав Мойсеєві заповіді. Щороку в цей день юдейський народ відновлює прийняття дару Тори.

У християнській традиції П’ятидесятниця є святкуванням сходження Святого Духа на апостолів, Богородицю та перших послідовників Ісуса, що зібрались разом.

«Подув буйного вітру» наповнив кімнату, де вони були зібрані, і язики полум’я спочили на їх головах, і вони змогли говорити різними мовами, а також розуміти один одного. Це було настільки дивне явище, що деякі люди думали, що християни були п’яними – однак Петро наголосив, що був тільки ранок і це явище спричинив Святий Дух.

Святий Дух дав апостолам дари та плоди, необхідні для виконання великого завдання – вийти і проголошувати Євангеліє усім народам. Це відбулось, щоб сповнилась новозавітня обітниця Христа (Лк 24,46-49), що апостоли будуть «одягнені в силу» перед тим, як будуть відправлені поширювати Євангеліє.

Власне одразу після П’ятидесятниці Петро, натхнений Святим Духом, виголосив свою першу проповідь юдеям та невіруючим, в якій роз’яснив писання Старого Завіту, показуючи як пророк Йоіл пророкував події і сходження Святого Духа на П’ятидесятницю. П’ятидесятниця є одним із дванадцяти головних свят літургійного року. Це свято як Східня так і Західна традиції святкують, як день народження Церкви – Містичного Тіла Христового. 

Через сім святих тайн ми отримуємо освячуючу благодать та дію Святого Духа. Божа Благодать, яка сходить на нас через прийняття Святих Тайн допомагає нам у повсякденному житті встояти перед спокусами. Ця благодать також міцно вкорінює нас у вірі на шляху до Небесного Царства, яке є кінцевою метою нашого життя. Ми маємо особливу молитву до Святого Духа – “Царю Небесний”, у якій ми молимось: 

“Царю Небесний, Утішителю, Душе істини,

що всюди єси і все наповняєш,

Скарбе добра і життя Подателю,

Прийди і вселися в нас,

і очисти нас від усякої скверни,

і спаси, Благий, душі наші.”

 

Іконографія свята Зішестя Святого Духа побудована на книзі Діяннях апостолів. Паралельним старозавітнім текстом, який підсилює значення цієї події як такої, що була передбачена наперед, є пророцтво Йоіла (2, 28-29). Ікона П’ятидесятниці – це зображення Дванадцяти апостолів та Богородиці, які сидять у спокої та молитві. На іконі апостоли утворюють півколо, що виражає єдність Церкви. Ми, численні члени Містичного Тіла Христового, складаємо одну Церкву. Христос є невидимим головою Церкви. Ми, християни, через гідне прийняття Євхаристії повинні принести Христа іншим, сповіщаючи їм Добру Новину про спасіння.

Ми всі створені на образ і подобу Божу. Для того, щоби змогти виконувати нашу Богом дану місію в житті ми є наділені унікальними та особливими дарами, харизмами та талантами. Святий Дух має сім дарів, якими обдаровує, перелік семи духовних дарів, вперше були знайдені в Книзі Ісаї, а пізніше були детально прокоментовані Отцями Церкви. Це: мудрість, розум, порада, сила духу, знання, побожність і страх Господній.

Св. Павло у першому посланні до Коринтян розповідає нам, що таке життя, наповнене Святим Духом, а у розділі 13, віршах 4-7, говорить про те, що таке християнська любов або милосердя: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!». 

Для глибокого духовного життя Церква пропонує духовні та тілесні справи милосердя, які є практичним посібником для християн. Духовними ділами милосердя є: грішника від гріха відвернути, невіжу навчити, у сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і померлих молитися. Тілесні справи милосердя: нагодувати голодних, напоїти спраглих, одягнути нагого, дати притулок подорожнім, відвідати хворих, відвідати ув’язнених і поховати померлих.

Прислухаючись до слів Господа ми мали б виявляти співчуття, піклуватись, виявляти свою віру через конкретні вчинки любові, милосердя та співчуття. Роблячи це ми руйнуємо бар’єри упереджень, гріха та виявляємо любов до тих, хто протистоїть нам, не любить нас, переслідує нас, спричиняючи нам горе, смуток і страждання.

Любити тих, хто любить нас – просто. Любити тих, хто нас переслідує, завдає болю та страждань – складно. Лише тоді, коли Христос є в центрі нашого життя ми можемо діяти згідно Святого Духа. Нехай сила Святого Духа буде з нами та додає сили для ревного служіння у вірі, надії та любові. 

 

о. Юрій Ворщак




П’ятидесятниця є одним із найважливіших моментів в історії спасіння

Наша Церква цього року вшановує свято П’ятидесятниці 5 червня (за григоріанським календарем) та 12 червня (за юліанським календарем). Це одне з найважливіших свят літургійного року і саме воно є завершенням циклу Великодніх свят. Традиційно свято Зіслання Святого Духа вважають днем ​​народження Церкви. У Святому Письмі про це свято ми отримуємо найбільше інформації від Апостола Луки. Саме апостол Лука в останньому розділі свого Євангелія та на початку Діянь Апостолів описав події, які стались з дванадцятьма апостолами та Богородицею на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння. 

П’ятидесятниця «завжди святкується через 50 днів після воскресіння Ісуса та через десять днів після Його вознесіння на небо». Порядок подій є наступним: ВОСКРЕСІННЯ, ВОЗНЕСІННЯ та П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ.

Ми знаємо, що після того, як Господь воскрес із мертвих, Він являвся апостолам протягом сорока днів (Лк 24:3). За цей час апостоли мали можливість бачити Ісуса, розмовляти з Ним, їсти та навіть торкатися Його. Наприклад, одного ранку Ісус сам готує їм сніданок на березі Тиверіадського моря. (Ів. 21). Через сорок днів після воскресіння Господь возноситься до Отця (Лк 24:50-53 і Дії 1:6-12), а П’ятидесятниця настає ще через десять днів після цієї події.

Євангелист Лука в першому розділі Діянь Апостолів описує події зіслання Святого Духа. Дванадцять апостолів та Богородиця Діва разом залишились в Єрусалимі, перебуваючи в постійній молитві. 

У другому розділі ми читаємо: “Коли настала П’ятидесятниця, всі вони зібралися разом у одному місці. Несподівано з неба долинув звук, подібний до завивань лютого вітру. Він заповнив увесь будинок, де були апостоли. Вони побачили щось подібне до язиків вогню, що осіли на кожному з них. І всі вони сповнилися Духом Святим та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність. У той час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі. Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову” (Дії 2:1-6).

Зішестя Святого Духа, що супроводжується вітром і вогнем, є початком Церкви і її місії. Євангелист Лука зазначає, що в той день близько 3000 людей було охрещено (Дії 2:41), а обіцянка Ісуса надіслати Заступника – виконана (Івана 16:5–33).

Свято П’ятидесятниці протягом століть надихало людей на створення мистецьких шедеврів та формування традицій в церковному та літургійному житті Церкви. Наприклад, вітраж Лоренцо Берніні (італійського архітектора та скульптора), розташований за кафедрою Святого Петра в базиліці Святого Петра, зображує Святого Духа у вигляді прекрасного голуба, який ширяє серед вогняного освітлення. В Пантеоні, який знаходиться в Римі, існує традиція: щороку на П’ятидесятницю із великого отвору на стелі скидають безліч пелюстків, що символізують зішестя Святого Духа. Це називається «la pioggia di petali di rosa», що в перекладі означає: “дощ з пелюсткових троянд”. 

П’ятидесятниця є одним із найважливіших моментів в історії спасіння, тому вона є чудово представлена в мистецтві та літургійній практиці. Завдяки євангелисту Луці ми знаємо про події, які відбулись дві тисячі років тому. Відновімо наше знайомство та спілкування зі Святим Духом та просімо Господа про зміцнення нашого духовного стану у Святому Дусі.

Шон Маклафлин

Джерела:

https://www.catholicnewsagency.com/news/36152/everything-you-need-to-know-about-pentecost 

https://www.liturgicalartsjournal.com/2019/06/customs-shower-of-rose-petals-on-feast.html




Сестра Теодора Копин: “Кожен є твоїм братом чи сестрою”

“Цієї війни не повинно бути. Вона  роз’єднала сім’ї, змусила матерів переживати за своїх синів та дочок. Увесь український народ проникнутий болем та змушений хоронити, не тільки своїх дітей, але і цілі сім’ї від спланованого геноциду російським агресором”.   

Сестра Теодора Копин, сестра Чину Святого Василія Великого, працює у благодійній організації Філадельфійської Архиєпархії «Комора Доброго Самарянина». 

***

З 16 по 30 квітня 2022 року сестра Теодора подорожувала східними теренами України з волонтерською місією. Головною метою її подорожі було зустрітися з людьми, які страждають.

Розкажіть, будь ласка, про Ваші враження від подорожі на схід України. Як Ви їхали, кого зустрічали по дорозі?

Коли ми в’їжджали до великих міст на сході, то панувала гробова тиша, темрява, жодного промінчика світла… навіть саме небо покрилося густими хмарами так, що жодної зірки не було видно. Коли ми стояли на одному з вокзалів,, то було чути, як летять снаряди, а також близько було видно спалахи вибухів, від яких ставало страшно.

Всюди я їхала поїздом і старалась по-особливому дати увагу дітям.  Наприклад, я познайомилась з Богданкою, яка була одна з багатьох дітей, що втікали зі сходу. Коли я підійшла до неї, то вона щось малювала. Я її запитала: “А що ти малюєш?”, вона відповіла: “Чортика, щоб він пішов геть, я не люблю путіна. Якщо він до нас прийде, то я його вижену геть.” Мені стало дуже шкода дівчинки, водночас я розуміла її стан, тому запропонувала, як альтернативу,  розмалювати Ангелика. Після спілкування, Богданка сказала, що роздасть своїх Ангеликів тим, хто на них схожий. Вона була дуже чиста і говірка, і в один момент сказала: «А моя бабуся цілу ніч чомусь плакала….» Ця історія торкнула мене глибоко, я відчула стан дитини та її переживання. 

Наприкінці подорожі, діти особливо раділи виходу з поїзда. Вони відчували себе в безпеці, хоча й не знали, куди йдуть. Один зовсім маленький хлопчик сказав: «Я допоможу тобі, мамо, я достатньо сильний, не хвилюйся!» Мені було тепло бачити, як діти піклуються про своїх батьків.

Один з провідників розповідав про перші дні війни. Коли вони вивозили людей зі сходу України, вокзали були переповнені, у вагонах навіть не було місця сісти.  Люди без перестанку плакали. Вони не мали нічого зі собою, навіть найелементарніших речей. Найболючішим для нього було те, що люди підходили і просили їжу. 

Пасажири мали зі собою тільки маленькі сумки, бо їхали  з надією, що повернуться додому. Багато з них говорили, що важко було їм залишати їхні домівки, а також вони прагнуть повернутися якнайшвидше додому. “Ми не можемо залишити нашу неньку Україну, ми тут народилися, тут виросли наші діти…” 

Сестро, розкажіть, як це їхати в поїзді на великій відстані під час війни. 

Мене вражали вокзали. Там була величезна кількість людей, які втікали зі своїх домівок. В моїй пам’яті добре закарбувався момент, коли одна жінка, тримаючи на руках двох дітей, плакала і говорила: «Я хочу додому! Чому ми маємо тікати? Що маю робити далі? Де мені подітися?». Її чоловік зі всіх сил підтримував її та старався втішити дружину,  але словами не можливо було потішити – сльози і розпач були занадто великими, щоб їх приховати.

Пригадую, як через обстріли та небезпеку, наш поїзд відпустили набагато швидше. Коли поїзд рушив, люди з радістю вигукнули: «Нарешті, слава Богу, що ми їдемо!» Насправді біль, який переживають люди, напевно не зрозуміти тим, які через це не переходять. 

Чи мали ви можливість спілкуватись або зустрічатись зі священнослужителями УГКЦ на сході?

Так, я зустрілася з багатьма священниками, які на початку війни були змушені втікати з окупованих міст. Але незадовго вони повернулись на схід, бо відчували свою потрібність. Казали, що мусять допомагати своїм людям, які проходять через біль та страх. Навколо них гуртуються багато волонтерів, які з великою готовністю віддають свій час для кожного, хто звертається до них про допомогу. Тоді розумієш, що кожний є твоїм братом чи сестрою. Церковні подвір’я є наповнені дитячим сміхом, і це звільняє  від почуття страху і смутку…

Розкажіть, як можна допомогти людям у стані війни, крім того, що надавати матеріальну допомогу.

 З одного боку люди хочуть ділитись пережитим, а з іншого – не мають сили і бажання говорити. До прикладу, мені декілька жінок розказували, як снаряди влучили в їхні будинки і вони чудом вижили. Один з очевидців ділився, як під час бомбардування не поїзди тряслися не лише потяги, а сама земля, довкола літали ракети.

Я вдячна Богу, що мала можливість говорити з людьми. Багато з них зараз у шоковому стані, зболені та зранені. Наші люди зараз багато страждають і ці страждання надто глибокі… 

Я познайомилась з однією жінкою, яка врятувалась від смерті завдяки тому, що пішла в магазин за продуктами. Коли вона повернулась з магазину, то її хати вже не було, бо влучив сняряд. Дві родинні дачі також розгромлені, і вона залишилась без нічого. Жінка їхала до Львова, не знаючи, хто її там зустріне і де вона зможе жити. Дякувати Богу, волонтери її зустріли дуже тепло, на прощання я теж їй дала гроші. За 2 хвилини вона прибігла і почала дякувати: “Сестро, ви мені дали так багато, що ви собі навіть не уявляєте. Ви  дали мені надію і тепер я знаю, що у мене все буде добре…” 

Також я мала можливість відвідати організації, які опікувалася людьми, що  втекли з Бучі та інших знищених міст. Там я зустріла жінку, яка виїхала зі своїми двома крихітними дітьми та маленькою дитиною друзів. Ще одна жінка з чоловіком з інвалідністю була в будинку, який потрапив під обстріл, і їх, дякувати Богу, змогли витягли з-під завалів. Таких історій безліч, люди дуже безпорадні і вдячні. 

Тут, в Америці, працюючи з бездомними людьми, я відчуваю їхній біль. Я розумію, як їм важко не мати житла чи їжі. Але їхній біль кардинально відрізняється від болю, яку відчувають люди в Україні. Українці мусять раптово тікати зі своїх домівок без нічого, і найстрашніше те, що вони не впевнені, що буде завтра. Вся країна перебуває в постійних стражданнях і  сльозах за себе та своїх рідних.

Розкажіть як сестри  Вашого Чину допомагають постраждалим.

У Львові наші сестри опікуються біженцями, і багато їм допомагають. Також в інших містах наші сестри приймають біженців, працюють в лікарнях, з військовими, перевозять онкохворих дітей, активно допомагають волонтерам з Європи доставляти гуманітарну допомогу до місць, де її найбільше потребують. 

Які висновки Ви зробили після перебування в Україні?

Я зрозуміла, що, залишаючись в безпеці, мусимо пам’ятати про тих, які тижнями, місяцями змушені ховатися в підвалах без їжі, води і базових засобів для існування; про тих, які втрачають своє життя заради майбутнього нашої країни. Назагал, люди неохоче розповідають про свої переживання, але їхні очі є наповнені сльозами і болем, і ти розумієш, що ти не можеш потішити чи розрадити. 

Розмовляла Галина Василиця

 




НЕДІЛЯ СВЯТИХ ОТЦІВ ПЕРШОГО ВСЕЛЕНСЬКОГО СОБОРУ В НІКЕЇ – 325 р. н.е.

Цієї неділі ми вшановуємо пам’ять Святих Отців Першого Вселенського Собору, який відбувся в Нікеї в 325 році. На перший погляд вона не має нічого спільного із цими святами. Вознесіння і Зіслання Святого Духа тісно пов’язані між собою часом та значенням. Прихід Святого Духа став завершенням вознесіння Христа на небо та сповненням обітниці, даної Ним апостолам – послати Утішителя – допомогу для них.

Перший Вселенський Собор у Нікеї віддалений від цих подій на 300 років та не має прямого зв’язку з апостолами. Та слова Євангелія цієї неділі своїм змістом відкривають нам її значення, показують як духовний місток між вознесінням Христа та Зісланням Святого Духа.

Отці Першого Вселенського Собору зібрались, щоб пояснити стосунки Ісуса Христа з Богом Отцем. Цей Собор було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. Цю єресь засудили єпископи, які були присутні на цьому першому Вселенському Соборі. 

Широко визнано, що кількість присутніх єпископів становила 318 ієрархії, серед них більшість були зі Сходу. У Соборі брали активну участь патріарх Олександрійський Олександр і Антіохійський Євстафій. Були присутніми також папські легати. Святі отці цього першого Вселенського собору походили з усіх регіонів Римської імперії та з християнських спільнот у межах Сасанідської імперії. Учасники приїхали з Олександрії, Антіохії, Єрусалиму, Сирії, Палестини, Фінікії, Аравії, Ассирії, Месопотамії, Кесарії, Сардики, Фесосалії, Карфагена, Індії, Вірменії, Грузії, Калабрії, Дунаю, Галлії (Франція) та інших. 

У відповідь на хибне вчення Арія, що Ісус був «створений», Собор стверджував, що Ісус Христос «був народжений, а не створений». У відповідь на хибне вчення Арія, що Ісус був створений з нічого або з чогось іншого, Святі Отці Собору заявили, що Ісус Христос був народжений «з тієї самої субстанції або сутності Отця». Рішення засудити єресь, яку сповідував Арій, і скинути Арія було майже одностайним. Цю постанову прийняли всі єпископи, крім двох. Справді, питання аріанства було їх першочерговою проблемою. Крім того, Святі Отці Собору також займалися встановленням дати святкування Пасхи (Великодня) та оприлюдненням канонів (церковних законів чи постанов) щодо стандартів рукоположення священнослужителів, а також роль дияконів у літургійному житті Церкви.

Святі Отці Першого Вселенського Собору в Нікеї оберігали святу віру від помилок, єресі аріанства і прагнули чітко й адекватно сформулювати стосунки між Ісусом, Сином Божим, і Богом Отцем. Вони підтвердили вірну і повну божественність Христа. Вони стверджували свою віру «в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, народженого від Отця (Єдинородного; тобто від сутності Отця, Бога Божого), Світло від Світла, істинного Бога від істинного Бога, народжений, не створений, одноістотного з Отцем…»

Це кредо або віровчення Нікеї разом із вченням та проголошеннями Константинопольського Собору 381 року допомогло б сформулювати «Нікейсько-Константинопольський символ віри», який східні католики та православні сповідують на кожній Божественній Літургії. Шануймо непохитність Віри Святих Отців Вселенських Соборів. 

Приклад Отців 1-го Вселенського Собору показує нам, що апостоли були духовним містком віри між Ісусом Христом та Отцями Церкви. Так само і святі Отці стали таким містком віри в єдиного правдивого Бога між апостолами та наступними поколіннями християн.

Подібно і ми повинні бути таким духовним містком віри й образу Бога між нашими попередниками та наступними поколіннями. Для цього маємо самі глибше пізнавати Бога через Ісуса Христа з допомогою щирої молитви, Святого Письма та Святих Тайн. Тобто створювати щораз тісніший зв’язок любові з нашим Богом, ставати учасниками спільноти Отця, Сина і Святого Духа. Так зможемо словом і ділом наповняти світ правдивим образом та присутністю Бога. Тоді Христос буде постійно берегти, освячувати та провадити нас у земному житті, як знак своєї присутності у світі, та вчинить нас учасниками своєї спільноти в небі. Амінь.

о. Юрій Ворощак




СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ (26 травня 2022 р. Б.)

«А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви». (Івана 14:3)

Свято Вознесіння Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа є одним із дванадцяти головних свят, які щорічно відзначають Східна Католицька та Православна Церкви. Через сорок днів після святкування Воскресіння Христового Церква згадує повернення Господа і Спасителя нашого до Його небесної обителі, у вічне Царство Небесне. В сьогоднішній день Вознесіння Господнього ми прославляємо закінчення земного служіння нашого Господа всьому людству і одночасно Його розлуку зі Своїми учнями.

Ми всі створені на образ і подобу Божу. Ця первісна краса і порядок, дані нам під час Творіння, були зіпсовані, спотворені, заплямовані гріхом. Коли Адам і Єва згрішили, гармонія творіння була порушена. Адам і Єва були вислані з райського саду, а потім повинні були працювати в поті чола, щоб жити, для щоденного прожитку. Бог пообіцяв, що одного дня Він пошле Спасителя, щоб викупити світ від гріха та всіх його жахливих наслідків.

Бог не залишив Своїх створінь. Він дав нам Закон, десять заповідей через Мойсея, щоб ми дійсно могли стати «Його вибраним народом». Через Мойсеєвий Закон Бог прагнув спрямувати нас на шлях спасіння – до життя доброго, морального та праведного. Заклик полягав у тому, щоб любити Бога понад усіх і любити ближнього як самого себе. Крім того, Бог послав до свого вибраного народу святих пророків, щоб підготувати їх до приходу Месії свого часу.

У повноті часу Бог послав Свого Єдинородного Сина, щоб викупити людство від гріха, звільнити грішне людство з лап диявола і навстіж відчинити ворота в Небесне Царство. Зі Страстями, смертю та воскресінням нашого Господа ми знову отримали доступ до Небесного Царства. На одній із ікон Воскресіння «Зішестя в ад» зображено Ісуса, Який підіймає Адама та Єву з безодні. Звідси «місце очікування», відоме як «Ад». Співаючи гімн Воскресіння «Христос Воскрес», ми радісно співаємо цей гімн перемоги: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть переміг, і в гробах життя дарував». Своїм самовідданим, саможертовним актом Любові до всіх нас Ісус на Хресті робить «задоволення» за гріх і створює все творіння заново.

Господню місію спасіння було виконано. І це було зроблено раз і назавжди. Тільки Ісус є нашим Господом і Спасителем. Іншого шукати не треба. Перебуваючи на землі, Милосердний Господь зцілював хворих і закликав грішників до покаяння та навернення. Ісус дав своїм учням і нам сьогодні приклад для наслідування. Життя істинно віруючого християнина нелегке. Воно буде наповнене не тільки часами радості, а й смутком і стражданням. Але Господь Ісус наказує нам щодня брати свій хрест і йти Його слідами. Бо словами св. Павла в його посланнях нам сказано, що якщо ми «помремо і воскреснемо з Христом» тут, на землі, ми помремо і воскреснемо до нового життя, вічного життя з Христом на небі.

Перед тим, як попрощатися з апостолами, Господь каже їм, що повертається додому до Отця і попросить Отця послати їм «іншого Заступника», «Утішителя», Святого Духа. Цей Дух Любові та Істини буде вести, охороняти та захищати їх під час їхнього земного перебування в Небесному Царстві.

Перебуваючи на землі, ми молимося: «Нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі». Ми покликані зустріти Господа, розбудовувати Церкву – Його Містичне Тіло, і кожен особисто розвивати тісні духовні стосунки з Нашим Господом, Богом і Спасителем. Ми є членами Його Містичного Тіла – Церкви, і покликані продовжувати проповідувати Добру Новину про спасіння всім народам, і хрестити їх в Ім’я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа.

У це свято Вознесіння Господнього ми святкуємо радісне повернення Сина Божого у вічне Царство Небесне. Серед вигуків перемоги, звуків сурм Господь повертається і «сидить праворуч Отця», і там Він буде до Другого і Славного пришестя Господа. І того дня Він знову прийде судити живих і мертвих. Наш Вселюбний і Милосердний Господь знову робить це для нас – щоб підготувати нам місце, щоб ми теж могли жити вічно в Небі.

Нехай ми будемо милостиво визнані гідними входу у вічне Царство Небесне, де панують Абсолютна Любов, Правда і Справедливість. Бо таким є Вічне Царство Боже – Отець, Син і Святий Дух. Амінь.

о. Юрій Ворощак