Багато приходить до Господа шукаючи зцілення. Прохання про оздоровлення можуть надходити від осіб в потребі, таких як, до прикладу, розслаблений біля купелей Віфезди або ж чоловік, що народився незрячим. У сьогоднішньому Євангелії читаємо про чотирьох чоловіків, які роблять добру справа, приносять паралізованого чоловіка, і, через те, що зібрався великий натовп, спускають його через отвір у даху поруч з Ісусом.

 І знову ми чуємо, що єдине, що потрібно для того, аби Господь зцілив його – це віра. «Коли Ісус побачив їхню віру, то сказав розслабленому: «Будь бадьорий, Сину, прощаються Тобі гріхи Твої!» (Мт 9:2). Ми маємо вірити, що Ісус є Господом, Сином Божим, Месією, якого предвіщали Пророки, який прийшов, щоб визволити нас від гріха та всіх його злих наслідків.

Час від часу всі ми потребуємо зцілення: фізичного, духовного, чи навіть обох. Деякі з нас мають більшу потребу, інші ж меншу. Господь Бог, Який є Лікарем (Зцілителем) душі і тіла, може зіслати на нас цей дар, благодать зцілення. Ми, ті хто шукає зцілення, повинні мати віру у Божу благодать.

Існує українська приказка, прислів’я: «Здоров’я – багатство». Окрім доброго фізичного здоров’я, необхідно мати добрий та здоровий погляд на життя та стосунки з іншими. Більшість людей готові і бажають «святкувати життя» і мають бути вдячні Богові за дар життя та міцне здоров’я. Пам’ятаймо, що джерелом усіх благ є Бог.

Фізичне та духовне здоров’я є взаємопов’язані. Духовне здоров’я означає бути звільненим від гріха. Тим не менш, Господь нагадує нам, що з-поміж двох, духовне здоров’я, яке веде до спасіння душі, має бути на першому місці в нашому щоденному житті. Ми можемо перебувати в пошуках «багатств» тут, на землі; однак ми знаємо, що земне є тимчасовим. Ми, справді віруючі, знаємо і розуміємо, що це не є нашою кінцевою метою. Натомість, ми маємо йти «прямою та вузькою дорогою», що веде до Небесного Міста, Вічного Царства Небесного.

Тож, коли на нашому шляху траплятимуться біль і страждання, ми маємо протистояти їм не самі, а разом із Христом. І якщо наша громада, церква чи парафія будуть справді християнськими, тоді наша турбота про інших буде всеохоплюючою, яка нікого не виключатиме та вітатиме всіх. Христос справді буде посеред нас.

Св. Павло нагадує нам, християнам, що радість одного повинна бути радістю для всіх. Але він також нагадує нам, що біль одного повинен стати болем усіх. Радість багато хто бажає і готовий розділити, «відсвяткувати» добрі моменти, без будь-якого болю чи страждань.

Подібно до того, як це є ознакою «справжнього друга», коли він або вона стоїть пору з ближнім у непрості часи, це також є ознакою справжнього християнина та члена Містичного Тіла Христового, Церкви. Маючи дух християнської єдності та солідарності, члени Містичного Тіла Христового можуть стати плечем для іншого, який потребує. Церковна громада може «полегшити» тягар і зробити «більш стерпними» біль і страждання, з якими зустрічається особа чи окремі особи. Наша любов до Бога та любов до ближнього, брата чи сестри у Христі, що в потребі, виявляється в конкретних вчинках співчуття, доброти та милосердя.

Цей дух турботи — це не просто думка чи бажання. Він надає допомогу «тут і зараз». Духовні та тілесні справи милосердя — це лише деякі з добрих справ, які слід робити. Загалом, це справа співчуття, страждання разом з іншою людиною, яка є Божою дитиною. Цей милосердний дух турботи може проявлятися у звичних щоодених справах. Це може бути посмішка чи добре слово, які нам майже нічого не вартують, окрім трохи прикладених часу та зусиль.

Молитва завжди є нагодою і її можна і потрібно робити часто. Ми звертаємо увагу і зосереджуємося на Богові, Який може все. У Господа Бога немає нічого неможливого. Він — Всемогутній Бог, Який може творити «чудеса».

Молитва дає нам силу і дозволяє нам протистояти викликам і труднощам, які зустрічаються в світі сьогодні і кожного дня. З вірою, надією та терпеливою витривалістю непохитний християнин залишається позитивним у своєму підході та мисленні. Це позитивне ставлення не дає жодному з нас втратити надію та впасти в розпач. Ми жертвуємо наш біль і страждання разом із стражданнями Христа на Хресті, Який викупив людство від гріха.

Бог не хоче, щоб ми крокували самі в цьому житті. Бог хоче, щоб ми зверталися до Нього в скрутну годину. Але Господь Бог також хоче і очікує, щоб ми були чуйними до потреб нашого «менш щасливого» брата чи сестри у Христі. Маючи дух Христа, дух Цілковитої Любові та Цілковитої Істини, ми готові і бажаємо зробити свій внесок у те, щоб зробити світ «кращим місцем» для кожного. Від цього залежить наша земна доля як окремої людини, так і як громади. Крім усього цього і більше того, таким чином визначаєтьс наша вічна доля. Господь, милосердний, але справедливий Суддя, в один день визначить, чи кожна людина виявляла співчуття, милосердя до «менш щасливого» в потребі чи ні. І так буде визначено наше вічне призначення – увійти у Вічне Царство Небесне чи ні.

І цей прояв живої віри вимагається від кожного з нас. Бо зі слів блаженної пам’яті святого Папи Івана Павла ІІ, «нашим обов’язком є зменшити страждання тих, хто страждає».

Зберігайте віру, живіть духом Христовим, нехай наше світло світить перед людьми, щоб вони бачили доброту наших учинків. Робіть це, щоб багато душ могли врятуватися!

О. Юрій Ворощак